Геройские монологи

— Поглянь на мене.       Щоразу ці слова змушують Соршана здригатися, і біль гострими кігтями роздирає до крові зсередини. Відчай відпечатується у синіх очах, і Менан тяжко зітхає. Усміхається лагідно, і ловить холодні долоні, і підносить до губ тонкі пальці, залишаючи на них гарячі цілунки.       Він намагається не дивитися на два чорнильних вирази, самою долею вибиті на блідій шкірі чужих зап'ястків. Синюваті ріки вен прорізають їх, сплітаються із в'яззю темноельфійських літер, і Менан відводить очі.       «Поглянь на мене»       Перші слова, які він сказав Соршанові ще біс знає коли, коли пихатий сільванський виродок почав глузувати з якогось хлопця, який не міг дати йому відсіч.       «Поглянь на мене»       Останні слова, які він скаже Соршанові тоді, коли знають про те лише Дракони. Із гіркою ніжністю прошепоче їх тому, кому віддав своє серце і все, що мав за ним. — Прошу, не говори їх. Ніколи не говори їх, — Соршан напружено мружиться, відвертаючи голову, і Менан у покаянні слабко усміхається. — Глянь на мене, — обережно бере худе лице в свої руки, повертаючи його до себе, і дивиться прямо у вічі. — Ти знаєш, любове моя, я ніколи не полишу тебе на самоті. — Ні, Менане!.. — голос зривається у відчаї, і Соршан хапається за чужі руки, наче потопаючий за дерев'яні дошки. Біль і страх у його очах — і він видихає, здригаючись. — Ти не розумієш, — шепоче, у болю закриваючи очі. — Все, що я маю, — це ти. Все, що в мене залишилось, — це ти. Я завжди втрачаю те, що люблю. Я не можу втратити ще й тебе, Менане. — Я знаю, — обережно притискаючи Соршана до себе, Менан лагідно всміхається. — Але я нікуди не збираюся від тебе діватися. Я поруч, любове моя, і допоки Маласса не покличе мене до себе, я буду з тобою. Де б ти не був, де б не вирішив залишитися, я завжди буду з тобою. Моє серце належить тобі.       Соршан зітхнув з полегшенням, міцніше стиснувши обійми. Менан погладив його по голові, заспокоюючи. Дві стомлені душі, вони знайшли притулок і спокій одне в одному, залишившись на самоті проти цілого світу. І Менан мовчить, коли на його шкірі блідими символами проявляються слова, які б він хотів одного разу почути, але які ніколи не були правдою в їх стосунках. Але...       Тихий голос губиться на його плечі, і Менан зі смиренням закриває очі. — Я кохаю тебе. ——— — Посмотри на меня.       Каждый раз эти слова заставляют Соршана содрогаться, и боль острыми когтями раздирает в кровь изнутри. Отчаяние отпечатывается в синих глазах, и Менан тяжело вздыхает. Улыбается ласково и ловит холодные ладони, и подносит к губам тонкие пальцы, оставляя на них горячие поцелуи.       Он пытается не смотреть на две чернильные фразы, самой судьбой выбитые на бледной коже чужих запястий. Синеватые реки вен прорезают их, сплетаются с вязью тёмноэльфийских букв, и Менан отводит глаза.       «Посмотри на меня»       Первые слова, которые он сказал Соршану ещё чёрт знает когда, когда напыщенный сильванский ублюдок начал насмехаться над каким-то парнем, который не мог дать ему отпор.       «Посмотри на меня»       Последние слова, которые он скажет Соршану тогда, когда о том знают только Драконы. С горькой нежностью прошепчет их тому, кому отдал своё сердце и всё, что имел за ним. — Прошу, не говори их. Никогда не говори их, — Соршан напряжённо жмурится, отворачивая голову, и Менан покаянно слабо улыбается. — Глянь на меня, — осторожно берёт худое лицо в свои руки, поворачивая его к себе, и смотрит прямо в глаза. — Ты знаешь, любовь моя, я никогда не оставлю тебя одного. — Нет, Менан!.. — голос срывается в отчаянии, и Соршан хватается за чужие руки словно утопающий за деревянные доски. Боль и страх в его глазах — и он выдыхает, содрогаясь. — Ты не понимаешь, — шепчет, болезненно закрывая глаза. — Всё, что у меня есть, — это ты. Всё, что у меня осталось, — это ты. Я всегда теряю то, что люблю. Я не могу потерять ещё и тебя, Менан. — Я знаю, — осторожно прижимая Соршана к себе, Менан ласково улыбается. — Но я никуда не собираюсь от тебя деваться. Я рядом, любовь моя, и пока Маласса не призовёт меня к себе, я буду с тобой. Где бы ты ни был, где бы ни решил остаться, я всегда буду с тобой. Моё сердце принадлежит тебе.       Соршан вздохнул с облегчением, крепче сжав объятия. Менан погладил его по голове, успокаивая. Две уставшие души — они нашли пристанище и покой друг в друге, оставшись наедине против целого мира. И Менан молчит, когда на его коже бледными символами проявляются слова, которые он хотел бы однажды услышать, но которые никогда не были правдой в их отношениях. Но...       Тихий голос теряется на его плече, и Менан смиренно закрывает глаза. — Я люблю тебя.